Ерік Робертс (Eric Roberts / Эрик Робертс) народився 18 квітня 1956 р. у Білоксі (штат Міссісіпі). Його вибір майбутньої професії був цілком очевидним, оскільки його батько Волтер Робертс був режисером і керівником театральної студії, а мати Бетті Лу захоплювалась акторською грою. У п’ять років Ерік дебютував перед камерою, зігравши дитину-каліку у телевізійній драмі “Маленькі першопрохідці”, яку поставив його батько: Волтер розраховував, що гра допоможе сину вилікуватись від заїкання. Ще коли Ерік був дитиною, батько помітив у ньому важливу особливість: щойно він заучував текст напам’ять, заїкання зникало.

Інтерес до кіно прокинувся у Робертса, коли йому було 11 – саме тоді він переглянув фільм “До побачення, містер Чіпс”. Перетворення актора Роберта Доната з молодого чоловіка на старого справило враження на Еріка. “Напевно, я маю подякувати йому, - згадує актор. - Побачивши картину, я захотів стати кінозіркою”. Однак Робертс продовжував виступати на аматорській сцені, мандруючи з батьком маленькими містечками штату. Постійно виходячи на сцену, Ерік дорослішав набагато швидше за своїх однокласників. Допомагаючи батькам, він постійно опікав молодших сестер Лізу та Джулію. У підлітковому віці познайомився з наркотиками, зокрема марихуаною, без якої тоді не обходилась жодна вечірка. Коли Робертсу виповнилося 14, його батьки розлучилися. Після цього Ерік майже не розмовляв з матір’ю, бо ненавидів її нового чоловіка. Як тільки йому виповнилося 16, батько відправив його за океан, у престижну Королівську академію драматичного мистецтва у Лондоні. Потім молодий актор перебрався до Нью-Йорка, у 1976 р. отримав роль у “мильній опері” “Інший світ”, а у 1978-му дебютував у кіно у стрічці “Король циган”.

Робертс згадує, що перші кроки у кіно були для нього болісними: через театральний досвід він намагався кожну роль прожити, як справжнє життя. Тільки після шести чи семи фільмів актор навчився розставатися з персонажем і повертатись у власну шкіру після слова “Стоп!” на знімальному майданчику. Влітку 1981 р. Ерік потрапив в автокатастрофу і отримав тяжку черепно-мозкову травму, проте вже через місяць зміг самостійно пересуватися, а після кількох операцій здобув і повну рухливість. У “Зірці-80” (1983) він чудово зіграв психопата, а через три роки був відзначений номінацією на “Оскар” за роль злочинця у картині Андрія Кончаловського “Потяг-утікач”. Після цього йому найчастіше діставались ролі суто негативні. Хоча Робертсу це спочатку не дуже подобалось, він навчився спритно балансувати у новому амплуа: “Небезпечні хлопці у сюжеті завжди змальовані набагато цікавіше, ніж позитивні: у них яскравіші репліки, вони краще одягаються і водять круті машини”. Довгі роки любов Еріка до акторства суперничала з наркотичною залежністю, але перша все ж таки перемогла, і Робертс пройшов тривалий курс лікування.

Крім численних фільмів класу “Б”, Ерік час від часу з’являється у більш престижних проектах, таких, як цьогорічний “Темний Лицар” Кріса Нолана, де Робертс зіграв мафіозі Сала Мароні.