По-перше: оголошувати це кіно найкращим фільмом усіх часів, як зараз це роблять деякі популярні сайти, не варто – тому, що сам цей термін не викликає особливої довіри і швидше відлякує глядача. Замість цього краще сказати, що серед екранізацій коміксів “Лицар” вже став тим, чим для вестернів є “Непробачений”, для гангстерських стрічок - “Хрещений батько”, для фантастичних хоррорів - “Чужий” тощо. Це вершина в жанрі, на яку з цього часу будуть рівнятись усі інші.

Крісу Нолану вдалося досягти надзвичайного рівня реалізму у цьому жанрі: картина більше нагадує не похмурі фантазії Тіма Бертона, а міські кримінальні драми на кшталт “Спекотного опівдня” Сідні Люмета та “Сутички” Майкла Манна. У плані наближеності до життя режисер пішов значно далі, ніж у попередній частині – “Бетмен: Початок”: цього разу не буде ніяких гірських ніндзя та Ліги тіней, замість цього – картина великого сучасного міста, мерія, прокуратура, поліція, політики, журналісти, тугі пута, якими скріплена ця система, і часом незвичні шляхи, які обирають ті, хто намагається примусити цю систему працювати. Троє героїв – окружний прокурор, лейтенант поліції та нічний месник – вступають у бій зі стихійним лихом з однієї людини, і жоден з них не вийде з цієї сутички тим самим, що й раніше. Так, цього разу Бетмен лише один з трьох, навіть чотирьох головних героїв, і в плані акторської гри Бейл, який, безперечно, був у центрі “Початку”, відчутно відстає і від Аарона Екхарта, персонаж якого переживає найбільше вражаючих змін у стрічці, і від Гарі Олдмена, у якого роль набагато більша й краща, ніж у “Початку”. Втім, усіх трьох затьмарює акторська робота, яка, немає сумнівів, є однією з найкращих у цьому десятилітті.

У ролі Джокера Хіт Леджер зробив, як вважали всі ще місяць тому, неможливе, змусивши забути про Джека Ніколсона. Він абсолютно розчинився в образі маніакального лиходія: впізнати його на екрані неможливо. Актор заряджає своєю присутністю кожний кадр і повністю володіє кожною сценою, в якій з’являється: розмови про “Оскар” за найкращу роль другого плану здаються більш ніж доречними. У цій версії клоун-вбивця вийшов набагато більш реалістичним і зловісним, ніж у Бертона. І це при тому, що екранного часу у нього менше, ніж було свого часу у Ніколсона: жодну з його сцен не можна назвати зайвою. Джокер-Леджер не пустує і не вальсує, віддаючи перевагу влучним саркастичним висловам; він дуже нагадує акулу зі “Щелеп” – якщо він з’являється у кадрі, то хтось платить за це своїм життям. У порівнянні з ним персонаж Ніколсона схожий майже на безтурботного блазня.

Підсумок: час покаже, чи довго “Темний Лицар” втримається на позиції першого в рейтингу IMDB, але вже зараз можна сказати, що це найкращий блокбастер цього року і один з найкращих фільмів цього року, прикрашений, можливо, найкращою роллю лиходія усіх часів. Навряд чи сам Нолан зможе перевершити цей свій витвір. Хоча стрічка може не сподобатись прихильникам попередніх фільмів про Бетмена або просто тим, хто не любить довгі й похмурі стрічки.

Вадим